Висновок Верховного Суду про вимоги до позичальника

Верховний Суд зробив висновок про правову природу грошових вимог до позичальника, що з’явилися після того, як результат торгів визнали недійсним.

Господарський суд Дніпропетровської області отримав заяву Приватного підприємства у справі щодо банкрутства фізособи з вимогою визнати кредиторські вимоги до позичальника, що з’явилися після того, як суд визнав недійсним договір, який уклали за результатом проведених торгів з реалізації майна банкрута, а заявнику не повернули кошти, що були сплачені.

Місцевий господарський суд не задовольнив заяву, тому що боржник не має грошових зобов’язань перед підприємством. Суд апеляційної інстанції не змінив цього рішення.

ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду не змінив судових рішень.

Верховний суд має на меті сформувати єдину правозастосовну практику, яка стосується правової природи грошових вимог до боржника, що з’являються після того, як боржник визнається банкрутом і відкривається процедура ліквідації, що пов’язано з результатами торгів з реалізації майна банкрута, які визнали недійсними. Спираючись на це, Верховним судом був сформований наступний висновок.

Сума коштів, яку сплатили боржнику за результатом торгів і яку боржник має повернути покупцю після того, як результат торгів та договір, укладений за цим результатом, визнано недійсними, не є вимогою поточного кредитора до боржника. Щодо цієї суми не поширюються положення статей 64 та 133 Кодексу України з процедур банкрутства про черговість (порядок) задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство боржника, а повертати цю суму боржнику необхідно позачергово.

Вимогу застосувати наслідки недійсності правочину можуть об’єднати з вимогами визнати правочин недійсним чи заявити як самостійну вимогу окремим позовом, який у справі про банкрутство розглядають в порядку статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства у відокремленому позовному провадженні, якщо боржник відмовляється у добровільному порядку повертати грошову суму, отриману за цим правочином.

Правило про двосторонню реституцію статті 216 Цивільного кодексу України відноситься тільки до сторін правочину. Положення цієї статті не застосовують для того, щоб повернути виконане за недійсним правочином, якщо лише одна сторона виконала цей правочин. Це повернення здійснюють згідно з приписами глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» Цивільного кодексу України.

Реституційні наслідки не охоплюють витрат щодо професійної правничої допомоги за результатом розгляду вимоги про застосування наслідків недійсності договору, який був укладений за результатом торгів. Однак їх відносять до витрат, які пов’язані з провадженням у справі щодо банкрутства (неплатоспроможності) в господарському суді, що мають загальний порядок розподілу та відшкодування, який передбачається нормами Господарський процесуальний кодекс України. Ці витрати не вважаються поточними вимогами у справі щодо банкрутства (неплатоспроможності) й належать:

1.    у справі щодо банкрутства — до вимог першої черги (частина 1 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства);

2.    у справі щодо неплатоспроможності — до витрат, які повинні мати повний обсяг відшкодування до задоволення кредиторських вимог (частина 2 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства).

СУПРОВІД ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

СУПРОВІД ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ДЛЯ УЧАСНИКІВ (ПОСТАЧАЛЬНИКІВ)

У ВАС Є ПИТАННЯ?

Напишіть нам
Обов’язкове поле введення